Українське народне декоративно-прикладне мистецтво

   Українське народне декоративно-прикладне мистецтво багате і різноманітне: художня обробка дерева, розпис, вишивання, ткацтво, різьблення, вироби з глини, шкіри, соломи, лози і т. д. Для нього характерні глибока традиційність, стриманість декоративного вирішення, перевага давніх геометричних мотивів, чорно-червона гама в прикрашанні одягу, наявність спільного в мотивах, тематиці і характері з мистецтвом інших слов'янських народів.

   Своєрідність прикладного мистецтва нашого народу обу-мовлена особливостями суспільно-політичного розвитку української держави, природними умовами її території. Спілкування з національним народно-прикладним мистецтвом необхідне в моральному становленні особистості кожної дитини. Воно є неоціненим засобом виховання любові до рідного краю, формування почуття краси мистецтва. Розкриває багатство культури українців, знайомить з їх минулим і сучасним, допомагає засвоїти національні звичаї, традиції та інше.

   Сьогодні елементи національної творчості широко присутні в побуті, одязі, предметах декоративно-прикладного мистецтва. З раннього дитинства вироби народних майстрів природно входять у наше життя. Вишита серветка, глиняна іграшка, розписна шкатулка, радують і приваблюють нас. Конкретність, емоційність, яскравість виробів відповідають психологічним можливостям сприймання людей.

Кераміка

   На Україні з давніх-давен виготовляли багато різноманітного посуду — столового, господарського, декоративного. Формують посуд з глини на гончарному крузі, потім висушують, обпалюють у печі. Покривають його частіше коричневою, бежевою, зеленою поливою. Іноді він прикрашається нескладним орнаментом (прямі і хвилясті лінії, крапки, мазки, дуги).

   Народні іграшки — це традиційні свистульки, пташки, ляльки, вершники, качки, баранці, півники. Історія їх народження простежується з глибокої давнини. Протягом віків іграшка вбирала в себе кращі національні традиції, її створювали як предмет мистецтва, надаючи великої художньої довершеності.

   На Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Особливо славились у виготовленні іграшок гончарів Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Одещини, Гуцульщини. Вироби різних регіонів відрізняються особливостями приготування глини, техніки формування, сушки, випалювання, за формою прийомами розпису, гамою кольорів.

   Форми керамічних виробів та їх оздоблення в різних областях мали свої місцеві характерні риси.

   Полтавські гончарі виробляли іграшки-свищики у формі вершників, півників, баранчиків, ляльок. Майстри Київської області вдало передали характер і повадки птахів і тварин. У їхніх виробах життєва правда поєднувалась з казковістю. В ічнянській іграшці (Чернігівщина) збереглась техніка оздоблення ще з часів Київської Русі. Іграшки прикрашались гравіруванням по сирій глині або орнаментом, відтиснутим дерев'яним штампом.

   Майстри Одещини створювали свищики, мініатюрні композиції, казкові образи звірів, які грають на музичних інструментах, бавлять своїх малюків.

   Вироби майстрів Косівщини характеризуються соковитим розписом світлими барвами на темно-коричневому або охристому тлі. Пропозиції іграшок лаконічні, прості, з ледь помітним членуванням форм, органічно узгоджених з розписом. Орнамент складається з горошин, хвилястих ліній, листочків (переважно білого і зеленого кольорів).

   Виготовлення опішнянської (Полтавщина) іграшки вимагає великого хисту. Адже треба майстерно виліпити і з'єднати окремі частини — тулуб, голову, шию, ноги, крила, надавши образові характерних рис. Іграшки оздоблюють рельєфними візерунками, хвилястими гравірованими борозенками, або накладанням, тоненьких джгутиків. Декоративно стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опішнянським іграшкам казковості і ошатності.

Декоративний розпис

Петриківка

   Розпис — це не тільки прикраса, а й своєрідна символічна сова народного мистецтва. Він застосовується для прикрашання внутрішнього та зовнішнього вигляду приміщень, а також поверхні різних предметів. Яскраві за кольором химерні композиції надають житлу урочистості, святковості. Традиційні види народного розпису добре збереглися в селі Петриківка Дніпропетровської області. Тут місцеві майстри створюють своєрідні, дивовижної краси твори. В їх умілих руках розцвітають букети казкових квітів, переплітаються дивовижні рослини, зростають небачені фрукти.

   Для засвоєння техніки петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок».

   «Гребінчик» — мазок, в якому поєднується потовщений початок і тонке закінчення. Його починають натиском пензля і закінчують «тоненьким вусиком», який роблять за допомогою легкого дотику кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.

   «Зернятко» — мазок, який накладається найлегшим дотиком до сліду найбільшого натиску. Коли мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрями назовні, то зображення нагадує колосок.

   «Горішок» — мазок, який складається з двох гребінчикових вигнутих мазків, поставлених один проти одного. Заповнивши пусте місце між вигнутими «гребінчиками» або двома-трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха.

   «Перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну фарбу (наприклад, у зелену), а потім в іншу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Яворівський розпис

Яворівський розпис

   Своєрідною технологією, художнім смаком і стриманістю декору виділяється яворівський розпис (Львівська область). У порівнянні з іншими видами художньої обробки дерева він до останнього часу був менш відомий, хоча має свої давні традиції. Найбільш часто яворівський розпис використовувався при прикрашанні скринь. Яворівські скрині виготовляли з соснових і липових дощок. Живиця, яка міститься в соснових дошках, відлякує міль. Липа також виділяє фітонциди, які діють на комах. Скрині з сосни покривали фарбою цегляного кольору, створюючи фон для розпису, а у виготовлених з липи в якості фону залишали фактуру чистого дерева.

   Розпис яворівських скринь на протязі багатьох літ майже не змінювався. Передня стінка композиційно ділилася на три однакові частини. Центральна обводилась рамкою й розмальовувалась у зелений колір, а бокові — в цегляний. На зеленому тлі зображувався вазон з п'ятьма квітками або зірочками. Розпис передньої стінки повторювали на кришці. Бокові стінки після накладання фарби зразу ж, поки вона ще не висохла, продряпували дерев'яним гребінцем з широкими зубцями, утворювалась красива, хвиляста поверхня.

   У XX столітті яворівський розпис дещо змінюється. На передній стінці і на кришці скрині з'являються квіткові мотиви в чотирикутниках з вигнутими або опуклими сторонами. Кольорова гама будувалась на поєднанні коричневого, вишневого фону з жовтим, білим або червоним кольором орнаменту чи оранжево-коричневого фону з холодним зеленим. Як правило, орнамент складався з рослинних і геометричних мотивів.

   Широко застосовувався яворівський розпис і на дерев'яних іграшках, які за задумом митця були прості, реалістичні, привабливі. Так, коника-качалку виготовляли в об'ємному різьбленні, розмальовували, наслідуючи зовнішній вигляд тварини, гриву і хвіст робили з чесаного льону.

   В 60-ті роки в яворівському розпису почали застосовувати анілінові фарбники. Вони використовуються і зараз у художніх промислах при виготовленні декоративних наборів посуду, ложок. В останні роки на основі традиційних появились нові прийоми яворівського розпису. Малюють гуашшю. Кольорові відтінки отримають від змішування гуаші або акварелі з водоемульсійною білою фарбою.

   Основним інструментом для розпису по дереву слугують пензлі. Можна виконувати розпис і одним пензлем, але при багаторазовому повторенні однакових малюнків бажано мати для нанесення кожного кольору окремий пензель відповідного розміру. Елементи яворівського розпису часто використовують на заняттях з малювання і аплікації.

Вироби з лози

Різьблення по дереву

Вишитий рушник