Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

   Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ш.

   Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891р., Поділля) та ін.

   Своєрідні місцеві відміни писанок існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині — так звані шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

   Писанки виготовляли навесні, перед Паскою. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

   Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці й закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. 3 ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. 3 випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвiст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. Їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

   У 60-х роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

   Символіка фарб

1. Червона фарба означає радість життя, любов, для молодих — надію на одруження.
2. Жовта присвячена сонцеві, зорям і місяцеві, в господарстві — урожай, тепло, приріст покоління.
3. Зелена символізує весну, воскресіння природи, багатство рослинного й тваринного світу.
4. Червона з білим означає пошану до духів, подяку за охорону від злих сил. Кілька фарб, 4-5 одночасно, означають родинне щастя, мир, любов.
5. Чорна означає — багно, надра землі, трясовину, чорного крука, чорну ворону, бурю, негоду, нещастя.
6. Чорна з білим — жалоба, пошана до духів. Подяка за охорону.
7. Бронзова (коричнева) фарба — матір земля, її врожай, щедрість для людини.